Черговий сплеск падіння гривні зумовив нову хвилю пояснень цього явища. Кожний новий виток росту долара, до уже звичних обґрунтувань, додає декілька нових. Скільки ж насправді може бути причин девальвації гривні?

З середини січня 2016 р. національна валюта знову надумала девальвувати відносно долара США, а відтак економісти отримали нові шанси повправлятися у вигадуванні причин її падіння. Практично кожне профільне економічне видання народило публікацію на тему: «чому знову впала гривня». Однак хід думок експертів суттєво відрізняється. Утім, контент аналіз показує, що їх доцільно розділити на три групи: традиційні, нетрадиційні та оригінальні.

Традиційними причинами девальвації називали і називають негативне сальдо платіжного балансу, відсутність іноземних інвестицій, ажіотажний попит населення, непатріотичність валютних спекулянтів, пасивність центрального банку.

Менш традиційними причинами, або й зовсім нетрадиційними стали виплати вкладникам з фонду гарантування вкладів, вихлоп ліквідності, загальна нервозність фінансових ринків, негативні зовнішні тенденції, девальвація російського рубля, падіння цін на сировину, тощо.

Конкурс оригінальних причин девальвації гривні очолив регулятор монетарної сфери, який пояснюючи січневу девальвацію заявив, що це пов’язано з святкуванням американцями дня Мартіна Лютега Кінга та вихідним днем у США у зв’язку з цим. Відтак, дотримуючись логіки центрального банку, наступну девальвацію треба чекати 4 липня, коли США святкуватиме День Незалежності. До творчих пояснень девальвації також можна віднести думки деяких економістів щодо скасування Європейським Союзом мита на українські товари, розриви між закриття одного «контрактного сезону (року)» і відкриттям іншого, тощо.

У деяких публікаціях можна знайти, що черговий транш МВФ дозволить «заспокоїти» учасників валютного ринку. Це пояснюється тим, що більшість економічних агентів не знають, що траншам Міжнародного валютного фонду властиво не перетинати кордони України, а падати на рахунки НБУ, відкриті в Нью-Йоркському банку. Тому міжнародний кредит може лише часткового знизити девальваційний тиск на суму, яка формується за рахунок негативних очікувань.

Отже, кількість причин девальвації гривні прямує до плюс нескінченності, однак така обізнаність не зупиняє падіння гривні, і що гірше, Україна зовсім не користується перевагами, які це падіння дає.

Відтак, постає питання, чому експерти на можуть зійтися в думці, що ж спричиняє падіння гривні і чому коло причин є настільки широким.

У різні періоди функціонування національного валютного ринку девальвації мали як спільні причини, так і причини, зумовлені історичними обставинами того моменту.

Фундаментальними основами падіння гривні, безперечно, є слабкість національного виробництва, яке не вдовольняє потреби населення і бізнесу у товарах і широко відкриває двері для імпорту. Одночасно країні ніяк не вдається покращити інвестиційний клімат та створити умови для іноземних інвестицій.

Економічна теорія уже давно довела, що іноземні інвестори при здійсненні інвестицій набагато більше орієнтуються на ризик країни, ніж на розмір процента. Про які вкладення може йти мова, якщо вітчизняна судова система продукує більші ризики, ніж військові дії на сході. Тому на виході отримуємо ситуацію, коли країна має стабільний попит на імпортні товари, для придбання яких потребує регулярних надходжень іноземної валюти. Однак забезпечити такі надходження економіка не має за рахунок чого, оскільки експортний потенціал обмежується сировиною, ціна якої має спадний тренд, а умови для іноземних інвестицій виключно погіршуються.

Описана вище ситуація зумовлює зрівноваження попиту і пропозиції іноземної валюти на нових рівнях. Утім, часто відбуваються валютні коливання за умов, коли валютні потоки від експортно-імпортних операцій практично не змінюються. Зокрема, така ситуація простежувалася протягом січня 2016 р. На перший погляд долар США росте без видимих на те причин. Причому, сила коливань перевищує можливості центробанку їх згладжувати. Хоча тут доречно сказати про слабкість регулятора.

НБУ не є чесним з учасниками валютного ринку, щоразу запевняючи у стабільності курсу. Історія показує, що курсові прогнози посадових осіб регулятора рідко справджуються, а економічні агенти, які в них повірили, здебільшого несуть втрати. Тому на валютному ринку сформувалася інституційна пам’ять щодо необґрунтованості заяв Національного банку, а регулятор втратив дуже потужний інструмент валютного регулювання – вербальні інтервенції. При відсутності довіри скористатися цим інструментом практично неможливо.

І саме недовіра до дій усіх державних інституцій зумовлює силу валютних коливань. Економісти заявляють, що залишки банків на коррахунках зросли до 40 млрд грн., а відтак зайва ліквідність пішла на валютний ринок і спричинила перекоси у попиті і пропозиції. Однак, це зумовлено негативною інституційною пам’яттю банкірів. Досвід здійснення банківської справи в Україні показав, що набагато вигідніше «йти в долар», ніж кредитувати клієнтів, які піддаються ризикам, не меншим ніж банки.

Це ілюструє, що у країні діє доларизація менталітету, а іноземна валюта виступає найтихішою гаванню, вкладення коштів у яку є найбільш безпечним.

У багатьох підручниках з валютної політики можна знайти твердження, що врівноваження сальдо платіжного балансу є завданням валютного регулювання (чи валютної політики). У національній економіці такий підхід не можна вважати виправданим. Не применшуючи відповідальності Національного банку України за трьохкратну девальвацію, все ж треба відмітити, що набагато легше було бути головою НБУ у 2005-2007 рр, коли в країну заходили іноземні банки і Нацбанк просто викупляв надлишок валюти і використовував валютні інтервенції як емісійний канал, ніж у 2014-216 рр. коли ці банки втікають з країни, забираючи з собою останнє. Тому регулювання сальдо платіжного балансу, при теперішньому рівні золотовалютних резервів, зводиться до корекції курсу у бік зниження. А відповідальність за дефіцит поточного рахунку НБУ має розділити з усіма державними органами, що відповідальні за експортний потенціал країни, за розвиток імпортозамінного виробництва, за створення сприятливих умов для іноземних інвестицій, за зменшення загальної напруги на фінансових ринках загалом.

На сьогодні НБУ не має достатніх офіційних резервів, щоб проводити валютні інтервенції, не має належної довіри, щоб здійснювати вербальні інтервенції, не має повноважень, щоб сприяти розвитку експорту чи стимулювати імпортозамінні виробництва. При цьому в економіці існують стійкі девальваційні очікування, сталий попит на іноземну валюту і, одночасно, її хронічний дефіцит. За таких умов найменший сплеск попиту на долар або мінімальне зниження його пропозиції стрімко женуть курс вгору. Детонатором цього може стати що завгодно. Така реальність національної економіки.

Відтак, доки у країні не будуть врівноважені вхідні і вихідні потоки іноземної валюти, доки попит населення і бізнесу вдовольнятиметься імпортними товарами, доки існуватиме доларизація менталітету, доти валютні коливання матимуть виключно девальваційну спрямованість, найменший вітерець на фінансових ринках «гнатиме всіх в долар», а будь-які причини знецінення гривні, названі економістами, в тій чи іншій мірі будуть вірними.
…

Правда України